Урок 13
Тема. Категорія «біорізноманіття». Генетичневидове і екосистемне біорізноманіття.
Причини і наслідки деградації
біорізноманіття. Природозаповідання
як одна з ефективних форм збереження
біорізноманіття. Основні категорії
заповідних об’єктів
Мета: сформувати уявлення про біологічне різноманіття видів, указати його категорії,
встановити причини і наслідки деградації біорізноманіття; розглянути основні ка-
тегорії природозаповідання, довести, що охорона і відтворення біорізноманіття
є необхідною умовою підтримання стабільності біосфери; формувати вміння пра-
цювати в групах, уміння та навички роботи з роздатковим матеріалом; виховувати
ціннісні орієнтації на збереження природи.
Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: дати визначення поняттю «біорізнома-
ніття»; назвати його категорії; схарактеризувати генетичне, видове й екосистемне
біорізноманіття; пояснити причини й наслідки деградації біорізноманіття; назва-
ти і порівняти основні категорії природозаповідання; назвати і схарактеризувати
природозаповідні об’єкти своєї області (міста); довести, що природозаповідання
є однією з основних ефективних форм збереження біорізноманітності.
Обладнання та матеріали: дидактичний матеріал, презентація «Категорії заповідних об’єктів
України» (за наявністю комп’ютерного обладнання).
Базові поняття та терміни: біорізноманіття, генетичне біорізноманіття, видове біорізноманіт-
тя, екосистемне біорізноманіття, деградація біорізноманіття, природозаповідання,
державний заповідник, державний заказник, національний природний парк, дер-
жавний ботанічний сад, державний зоологічний парк, державна пам’ятка при-
роди, державне заповідне урочище, державні парки-пам’ятки садово-паркового
мистецтва, заповідна справа, біоконсервація.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Методи навчання: інтерактивні, пояснювально-ілюстративні — бесіда, розповідь; репродуктивні,
частково пошукові, проблемні, творчі.
Структура уроку
I. Організаційний етап . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 хв
II. Актуалізація опорних знань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 хв
III. Мотивація навчальної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 хв
IV. Вивчення нового матеріалу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 хв
V. Узагальнення та систематизація знань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 хв
VI. Підсумки уроку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 хв
VII. Домашнє завдання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 хв
Хід уроку
I. Організаційний етап
Привітання, перевірка готовності учнів до уроку.
ІІ . Актуалізація опорних знань
Бесіда
1. Що таке біорізноманіття?
(Біорізноманіття — різноманітність рослин, тварин, грибів
і мікроорганізмів, що перебувають у наземних, морських та інших
водних екосистемах та екологічних комплексах території країни,
в яких вони є складовими частинами; воно включає різноманіття
в межах видів, між видами та між екосистемами.)
2. Від яких факторів воно залежить?
(Наявність їжі, води, кисню, відповідного середовища існування
тощо.)
3. Чи можна людину віднести до елементів біорізноманіття? Від-
повідь обґрунтуйте.
(Так, можна. Людина є невід’ємним елементом біорізноманіття
і поза ним існувати не може.)
III. Мотивація навчальної діяльності
Розповідь учителя
Тварини й рослини — своєрідний барометр. Якщо раптово
виявляється, що тварини й рослини зникають, то це попереджен-
ня: з екосистемою щось негаразд. Тому охорона тварин і рослин,
за своєю суттю — охорона нас самих… Необхідно захищати їх, бо
якщо підуть вони, підемо й ми.
(Дж. Даррелл)
Вчені стверджують, що протягом найближчих 20–30 років че-
рез техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втра-
тити більш як 1 млн видів рослин і тварин. Швидкість вимирання
видів сьогодні в 1000 разів перевищує природну. Близько 10 %
видів рослин зони помірного клімату та 11 % видів птахів світу
опинилися під загрозою зникнення. Така сама доля в найближ-
чому майбутньому чекає на 130 тис. видів тропічної зони. Адже
добре відомо, що одна з умов ефективного існування, виживання,
пристосування до змін будь-якої екосистеми — наявність певної
кількості видів живих організмів у ній, які еволюційно добре при-
стосувалися до існування й активно функціонують, взаємодіючи
один з одним у процесах обміну речовиною, енергією, інформацією.
Інакше кажучи, біологічна різноманітність — це запорука стій-
кості, витривалості як окремих екосистем, так і біосфери в цілому.
Екологічні взаємодії різних видів живих істот із довкіллям форму-
ють екосистеми, від стану яких залежить життя людей. Зменшення
біорізноманітності — це серйозна втрата біосфери, одна з головних
екологічних проблем сьогодення.
ІV. В ивчення нового матеріалу
1. Категорія «біорізноманіття»
Розповідь учителя
Організація Об’єднаних Націй (ООН) проголосила 2010 р.
Міжнародним роком біологічного різноманіття з метою привер-
нення уваги міжнародного суспільства до багатств і вразливості
природи. Зникнення видів і деградація довкілля викликають де-
далі більше занепокоєння не лише вчених-екологів. Кількісне та
якісне зубожіння біоти зазначають усі, хто хоч трохи стикається
з дикою природою. Навіть не дуже спостережливі городяни помі-
чають, що дедалі менше стає птахів, метеликів, риби, грибів, ягід,
а передмістя, куди вони виїжджають на відпочинок, з кожним
роком втрачає свою привабливість. На думку одного з провідних
світових експертів-екологів Е. Уілсона, зменшення різноманіт-
ності живої природи — найзагрозливіша серед змін довкілля, що
відбуваються нині, бо це, мабуть, єдиний абсолютно необоротний
процес. У кожної держави є три основних надбання: матеріальне,
культурне й біологічне. Що означають перших два — усім цілком
зрозуміло, адже люди стикаються з ними в повсякденному житті.
А ось надбання біологічне…
Біорізноманіття, яке ми бачимо сьогодні,— це продукт еволю-
ції життя впродовж мільярдів років, який визначається природни-
ми процесами і на який усе більше впливає людська діяльність.
Вчені виділяють три види біорізноманіття, і зараз ми їх роз-
глянемо.
2. Г енетичне, видове й екосистемне біорізноманіття
Робота в групах
Вивчення цього питання можна провести за допомогою інтерактивної
вправи «Навчаючись учусь».
Методична скринька!
«Навчаючись учусь» — це такий вид навчальної діяльності, який дає можли-
вість взяти активну участь у навчанні та передачі своїх знань іншим людям. Після того як
учитель назвав тему й роздав учням картки із теоретичними відомостями, їм треба озна-
йомитися з ними. Згодом група має ознайомити із цією інформацією інших однокласників.
Вони мають підготуватись до передання цієї інформації іншим у доступній формі.
Інформація для груп:
Картка для першої групи
Генетична біорізноманітність — це сукупність генофондів
різних популяцій одного виду. Наприклад, популяції берегової
ластівки на Поліссі, у лісостепу й у Карпатах належать до одного
виду. Проте кожна із цих популяцій дещо відрізняється від інших.
Це видно, якщо порівняти середню довжину крила в кожній попу-
ляції, особливості живлення, навіть поведінки. Втрата якої-небудь
із популяцій неминуче зменшить генетичну різноманітність виду
берегової ластівки в цілому.
Генетична різноманітність багато в чому пов’язана з тим, що
різні популяції характеризуються неоднаковими співвідношеннями
домінантних і рецесивних алелей одного гена.
До проявів генетичної різноманітності належить також існу-
вання в межах одного виду підвидів, рас, сортів, штамів, клонів,
різновидів, форм тощо.
Наявність генетичної різноманітності доводить помилковість
уявлень, нібито за збереження виду, наприклад у заповіднику, його
винищення на решті територій не завдає шкоди біорізноманітності.
Насправді ж зберігається (причому умовно) тільки видова різно-
манітність, але генетична різноманітність зменшується.
Картка для другої групи
Видова біорізноманітність — це сукупність усіх видів, що
населяють нашу планету, тобто загальний генофонд Землі. Зник-
нення будь-якого виду — непоправна втрата видової біорізнома-
нітності.
Протягом усієї історії розвитку біосфери нашої планети про-
стежується тенденція збільшення кількості видів на Землі. Це
збільшення не було стабільним, а характеризувалося періодами
швидкого видоутворення, які чергувалися з періодами мінімаль-
них змін видового багатства й періодами масового вимирання ви-
дів. Найбільше вимирання сталося наприкінці пермського періо-
ду (близько 250 млн років тому), коли, як гадають учені, зникло
77–96 % видів морської флори й фауни тієї епохи.
Проте в цілому вимирання видів — такий самий природний
процес, як і їх утворення. Проблема полягає у співвідношенні цих
двох процесів. Видоутворення — повільний процес, який триває
десятки тисяч, а іноді й мільйони років. Тоді, коли темпи видо-
утворення відповідали темпам вимирання видів або перевищува-
ли їх, видова різноманітність перебувала на постійному рівні або
зростала. Вчені вважають, що саме цей процес переважав протягом
минулих геологічних епох.
Сьогодні вченими описано близько 1,7 млн сучасних видів, із
них порівняно добре вивчено приблизно 3 %. Відносно вивченими
вважаються 400–700 тис. видів, більш як половина залишаються
практично не вивченими — вони представлені тільки одинични-
ми гербарними екземплярами, одиничними тушками, черепами,
іншими рештками чи навіть одиничними описами. За оцінками
спеціалістів, ще від 15 до 80 млн видів, які існують нині на пла-
неті, людству поки що взагалі не відомі.
Стрімкий розвиток цивілізації не прискорив процесів видо-
утворення, але інтенсифікував процеси вимирання видів. Це від-
бувається через руйнування місць проживання видів, надмірну
економічну експлуатацію окремих видів (масовий відстріл тварин,
хижацьке рибальство, вирубування комерційно цінних видів де-
рев тощо), конкуренцію з екзотичними видами «чужих» фаун і
флор, екстенсивне нарощування масштабів сільськогосподарської
діяльності (передусім вирубування лісів і розорювання під сіль-
ськогосподарські угіддя цілинних земель), глобальне техногенне
забруднення біосфери.
Картка для третьої групи
Екосистемна біорізноманітність — це сукупність екосистем
планети на всіх рівнях, починаючи з біогеоценотичного. Різнома-
нітність елементарних екосистем планети — біогеоценозів — ве-
личезна. Найбільша цінність екосистемної різноманітності полягає
в сукупності зв’язків між елементами екосистем — видами — та
абіотичними факторами середовища. Вважають, що чим більше
видове багатство екосистеми, тим вища її інформативність, тим
краще збалансовані потоки речовини та енергії, тим злагодженіше
працюють механізми її саморегуляції.
Екосистеми планети — найуразливіший компонент біологіч-
ної різноманітності. Навіть випадіння з екосистеми одного, друго-
рядного стосовно продукції, виду порушує систему зв’язків, що
складалася віками. А вилучення з екосистеми виду-домінанта до-
щенту руйнує її. Вирубуючи ліс, людина використовує для своїх
потреб лише деякі органи одного, рідше — кількох видів (зазвичай
стовбури однієї—п’яти деревних порід), але винищує при цьому
сотні, а іноді й тисячі видів, супутніх домінанту.
Наприклад, навіть порівняно бідний на види біогеоценоз
ялинника налічує в середньому кілька десятків видів вищих рос-
лин, по кілька сотень видів бактерій, грибів, водоростей і безхре-
бетних тварин, мінімум кілька видів хребетних. Заготівля стовбурів
однієї тільки ялини на території експлуатованого біогеоценозу су-
проводжується загибеллю близько 1000 видів інших організмів.
Спробуйте уявити собі втрати, завдані біорізноманітності ви-
рубуванням вологого тропічного лісу, де лише на одному дереві
можна знайти аж 43 види мурашок, де на одному гектарі росте по-
над 700 видів деревних порід. Сьогодні територія, зайнята такими
лісами, скоротилася більш як удвоє й продовжує скорочуватися на
1 % щороку. І це при тому, що у вологих тропічних лісах, за най-
обережнішими оцінками, неописаними (тобто невідомими науці)
залишаються 80 % тварин і 30 % вищих рослин. Ці невідомі види
не можна зберегти жодним іншим способом, окрім як зберігаючи
екосистеми в цілому.
Виступи учнів
3. П ричини і наслідки деградації біорізноманіття
Розповідь учителя
Займаючи менше 6 % площі Європи, Україна володіє не мен-
ше як 35 % її біорізноманіття, і за цим показником випереджає
майже всі європейські країни. Україна має значний потенціал біо-
різноманіття і може розглядатися як один із потужних резерватів
для відновлення біорізноманіття всієї Європи. Географічне поло-
ження України, її фізико-географічні умови сприяли формуванню
багатого рослинного і тваринного світу, що налічує більше 70 тис.
видів (за оцінками експертів, ще не описано одну третину видів,
здебільшого грибів і комах). Це обумовлено тим, що в Україні на
відносно невеликій території представлено біоту 4-х природних
зон. До того ж, Україна розташовується на перехресті міграцій-
них маршрутів багатьох видів тварин. На жаль, видове багатство
як тварин, так і рослин стрімко зменшується через антропогенне
навантаження на довкілля. Приблизно 8,3 % судинних рослин,
31,1 % ссавців, 19,7 % птахів, 38 % плазунів, 26,3 % амфібій
перебувають під загрозою зникнення. До першого видання Черво-
ної книги України (1980 р.) було занесено 151 вид вищих рослин
та 85 видів тварин. До другого, діючого й нині, видання Червоної
книги України (тваринний світ — 1994 р., рослинний світ — 1996
р.) включено вже 541 вид рослин і грибів та 382 види тварин. Іс-
тотне збільшення (в 4,5 рази) кількості рідкісних рослин і тварин
і таких видів, що перебувають під загрозою зникнення, зумовлене
збільшенням антропогенного тиску на природні екосистеми і свід-
чить про збереження тенденції до втрати живої природи.
Висновок: Головні загрози біорізноманіттю пов’язані сьогодні
з діяльністю людини. Вони полягають у знищенні природних
середовищ існування тварин і місць зростання рослин, їх фрагментації
та деградації (включаючи забруднення), у глобальній зміні
клімату, екологічно незбалансованій експлуатації видів людиною,
поширенні чужорідних видів, розповсюдженні хвороб тощо.
4. Природозаповідання як одна з ефективних форм
збереження біорізноманіття. Основні категорії
заповідних об’єктів
Розповідь учителя
Збереження біорізноманітності — це складна, комплексна
проблема. Вона пов’язана із цілою системою юридичних, наукових,
організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів, охоплює
біорізноманітність на всіх її рівнях. Завдання щодо збереження
біорізноманітності входять до глобальної концепції стратегії й так-
тики виживання людства. Це:
• планування й збалансоване використання земельних ресурсів;
• боротьба зі зменшенням площі лісів;
• невиснажливе використання природних екосистем;
• невиснажливе ведення сільського господарства;
• зниження рівня техногенних забруднень води, ґрунту й по-
вітря;
• раціональне використання ресурсів моря та ін.
Проте є й система специфічних заходів захисту. Це, переду-
сім, заповідна справа та біоконсервація.
Заповідна справа — це теорія й практика організації та збе-
реження заповідних територій різних рангів. На заповідних терито-
ріях охороняються як окремі носії біорізноманітності — популяції,
види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому. Ранг
заповідної території визначається науковою значущістю об’єктів,
що охороняються, та її площею. Серед заповідних територій най-
вищий ранг мають заповідники й національні природні парки,
потім — заказники й заповідно-мисливські господарства, а також
пам’ятки природи.
Самостійна робота
Опрацюйте теоретичний матеріал, підготуйте відповіді на за-
питання:
• Які категорії заповідних об’єктів може відвідати людина
без перешкод?
• Яких правил необхідно дотримуватись на цих територіях?
Основні категорії заповідних об’єктів
Природний національний парк створюється з метою збереження
природних комплексів з особливою екологічною, історичною й естетич-
ною цінністю і використання їх в рекреаційних, просвітницьких, наукових
і культурних цілях (Шацький, Карпатський, Синевір, Гомільшанські ліси).
Державний заповідник формується з метою збереження в природ-
ному стані типових або унікальних для певної ландшафтної зони природ-
них комплексів, вивчення природного ходу процесів і явищ, розробки
наукових основ охорони природи. Господарська діяльність у його межах
заборонена (Розточчя, Медобори, Асканія-Нова, Український степовий, Ял-
тинський, Дунайський та ін.).
Державний заказник — територія, яка виділяється з метою збере-
ження та відновлення окремих або декількох найбільш цінних або уні-
кальних комплексів. Формується в межах території з видами, занесеними
до Червоної книги. У залежності від характеру державні заказники поді-
ляються на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні,
ентомологічні, гідрологічні, палеонтологічні, геологічні (Касперівський —
ландшафтний, Голицький — ентомолого-ботанічний, Чистилівський — зоологічний
та інші).
Державна пам’ятка природи — територія, або окремий природ-
ний об’єкт, які мають особливу цінність, або є унікальними і беруться
під охорону, для збереження в природному стані з науковою, культурно-
просвітницькою й естетичною метою.
Державний ботанічний сад утворюється з метою збереження, ви-
вчення і збагачення в спеціальних умовах різноманітних рослин для їх
більш ефективного наукового, культурного і господарського використання
(Київський ботанічний сад Академії наук).
Державний дендрологічний парк створюється з метою збереження,
вивчення і збагачення в спеціально створених умовах різноманітних видів
дерев і чагарників для їх ефективного наукового, культурного і господар-
ського використання (Хоростківський, Гермаківський, Краснокутський).
Державні парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва — найбільш
визначні зразки паркобудівництва. Беруть під охорону в естетичних, науко-
вих, природоохоронних і оздоровчих цілях («Софіївка» в Умані, «Раєвський»
у Бережанах, Вишневецький, Коропецький, Скала-Подільський).
Державний зоологічний парк формується з метою збереження і ви-
вчення в спеціально створених умовах об’єктів дикої фауни для науково-
просвітницьких, пізнавальних і науково-дослідних цілей (Київський, Хар-
ківський та ін.).
Державне заповідне урочище — лісові, степові, болотні та інші при-
родні комплекси, які мають велике наукове, природоохоронне й естетичне
значення.
На території України функціонує 19 природних і 4 біосферних запо-
відники, 47 національних природних парків, 2853 заказники, 3203 пам’ятки
природи, 27 ботанічних садів, 12 зоопарків, 54 дендропарки, 542 парки-
пам’ятки садово-паркового мистецтва, 55 регіональних ландшафтних пар-
ків, 800 заповідних урочищ.
Технологія «Мікрофон»
Які природоохоронні території характерні для вашого райо-
ну (області)? (Учні відповідають по черзі, передаючи одне одному
уявний мікрофон, а вчитель записує відповіді на дошці, після обговорення
— на дошці залишаються правильні відповіді.)
Повідомлення учня «Заповідні об’єкти свого району (області)
». (Випереджувальне завдання.)
(Якщо заповідних об’єктів — значна кількість, то з короткими
повідомленнями виступають декілька учнів.)
V. Узагальнення та систематизація знань
Завдання для учнів
1. Тест «Що ви знаєте про біологічне різноманіття?»
Напишіть слово «так» перед твердженнями, які ви вважаєте
правильними, і слово «ні» — перед неправильними твердженнями.
1. Загальна кількість видів рослин і тварин невідома. (Так.)
2. Місця існування більшості видів — вологі тропічні ліси.
(Так.)
3. Учені дали назви приблизно 10 млн видів. (Ні. Учені дали
назви менш як 1,4 млн видів. Більшість «непізнаних» видів живуть
у тропіках.)
4. На Землі набагато більше видів, ніж це необхідно. (Ні.)
5. Більшість видів не дає прямої користі людям. (Ні. Ми не
знаємо всіх задумів природи. Буває, вдається застосувати плісняву
або непомітну рослину для лікування важких хвороб.)
6. В одних місцях існує більше видів, ніж в інших. (Так.)
7. Біологічне різноманіття включає генетичне різноманіття,
різноманіття видів та екосистем. (Так.)
8. Створення заповідників та зоопарків — найкращий спо-
сіб збереження біологічного різноманіття. (Ні. Заповідники та зоопарки
допомагають зберігати багато видів. Але для радикального
розв’язання проблеми необхідно позбутися основних причин втрати
біологічного різноманіття.)
9. Двома основними причинами втрати біологічного різнома-
ніття є збільшення кількості населення в деяких країнах та зрос-
тання споживання природних ресурсів. (Так.)
10. Щойно біологічному виду починає загрожувати небезпека,
він приречений до вимирання. (Ні. Види можна врятувати.)
2. Інтерактивна технологія «Діалог»
Екозадача: У багатьох заповідниках і національних парках
проводяться санітарні рубки й інші заходи, спрямовані проти ко-
роїдів. Чи може це вважатися з погляду екологічної етики пра-
вильним?
Методична скринька!
«Діалог» — метод інтерактивного навчання, під час якого групи шукають пого-
джене рішення, а результат роботи має бути відображений у вигляді схеми, перерахування
ознак, кінцевому тексті, що потім записується в зошитах. Ця методика включає протисто-
яння й критику позицій тієї або іншої групи, а вся увага зосереджена на сильних моментах
позиції інших. Експерти дають узагальнену відповідь на завдання, що записується всіма.
3. Цікаве запитання
У зоопарку Бронкса у клітці за міцними ґратами висить дзер-
кало з багатозначним надписом: «Ви дивитеся на найбільш небез-
печного звіра на Землі. З усіх звірів, що будь-коли жили на пла-
неті, тільки цей здатний винищити (і вже винищив) цілі види…»
Віддаючи належне дотепності авторів напису, необхідно від-
значити, що роль людини в долі живої природи може бути іншою.
Якщо вона по-іншому буде ставитись до навколишнього середовища.
Розкрийте зміст останнього речення.
VІ. П ідсумки уроку
Технологія «Незакінчені речення»
Учні працюють із відкритими реченнями, наприклад:
• «На цьому уроці для мене найважливішим відкриттям
було…»
• «Урок важливий, тому що…»
• «Мені сподобалось…»
• «Мені не сподобалось…»
VІІ. Домашнє завдання
1. Прочитати відповідний параграф підручника або конспект.
2. Підготувати повідомлення на тему «Міжнародні та національні
програми збереження біорізноманіття».
3. Завдання для груп:
З’ясувати проблеми біологічного різноманіття на місцевому
рівні.
1 група
У яких умовах перебувають рослини і тварини у вашій міс-
цевості? Чи відомі вам види, які зникли? Яким видам загрожує
небезпека?
2 група
Навести приклади видів або екосистем у вашій місцевості,
наявність яких є важливою для підтримання біологічного різно-
маніття.
3 група
Як може міжнародна торгівля впливати на біологічне різно-
маніття у вашій області?
4 група
Проведення яких заходів необхідне вашій області (району)
для більш збалансованого ведення господарства та ефективного під-
тримання біологічного різноманіття?
Додатков ий мате ріал
Які фактори несуть
найбільшу загрозу біорізноманіттю?
Найзначнішою загрозою біорізноманіттю на сьогодні є скоро-
чення ареалів існування. У ході подальшого розорювання земель
і урбанізації руйнуються природні місця існування сухопутних тва-
рин. В океані рибальські судна «борознять» морське дно, а морське
сільське господарство спустошує мангрові зарості й інші вразливі
прибережні ареали. Надмірна експлуатація харчових, медичних
і матеріальних біоресурсів теж негативно позначається на біорізно-
манітті. Рибальство знищило до 80 % рибної біомаси, а в тропіках
вирубка лісів і браконьєрство поставили дуже багато лісових видів
на межу вимирання. За даними Інтерполу, процвітаюча нелегальна
торгівля дикими рослинами і тваринами поступається за прибутком
та обігом тільки торгівлі наркотиками.
Проблемою залишається і забруднення навколишнього середовища.
Надзвичайно небезпечні пестициди, промислові отрутохімі-
кати, які роблять малопридатними для життя річки, руйнують
харчові ланцюги. Так, тисячі морських птахів і черепах щорічно
гинуть через те, що в їх організм потрапляє дрібне пластмасове
сміття. Водні потоки, забруднені добривами і каналізаційними сто-
ками, призводять до спустошення морських природних зон.
Іноді загроза біорізноманіттю виходить ізсередини самої
біомаси. Види-загарбники (наприклад азіатський короп) виходи-
ли з-під контролю людей, які їх експортували в інші, віддалені
куточки планети. Місцеві види часто не здатні витримати конку-
ренції за життєво необхідні ресурси з прибульцями. На островах,
де для певних видів еволюція ще не встигла розробити механіз-
ми захисту від завезених хижаків, види-прибульці, знищуючи
звичне для місцевих видів середовище існування, несуть реальну
загрозу біорізноманіттю. Варто, однак, зауважити, що і тут не
завжди обходиться без впливу людського чинника: більшість ви-
дових міграцій носять антропогенний характер. Крім того, незро-
зуміло, як людство збирається приборкувати найагресивніший вид
на Землі — homo sapiens.
Створення Червоної книги
Перелік рослин і тварин, що потребують охорони, наводять
у так званих Червоних книгах. Червона книга — це офіційний
документ, що містить регулярно поновлювані дані про стан та роз-
повсюдження рідкісних і тих, які перебувають під загрозою зник-
нення, видів рослин і тварин.
У 1948 р. при ООН було створено спеціальну Комісію з охоро-
ни видів рослин і тварин, що зникають, а з часом — Міжнародну
Червону книгу, куди заносяться дані про всі види рослин і тварин,
які опинилися на межі вимирання. Ідея створення Червоної книги
належить англійському зоологові П. Скотту. Міжнародна Червона
книга складається з кількох солідних томів. До неї внесено близько
300 видів і підвидів ссавців, близько 300 видів птахів, понад 100
видів плазунів, близько 40 видів земноводних, понад 250 видів ви-
щих рослин. У Червоній книзі є також і «чорний список», куди за-
носять тварин і рослини, які зникли на планеті після 1600 р. Види,
внесені до Червоної книги, підлягають обов’язковій міжнародній
і державній охороні, вони є об’єктами численних міждержавних
угод, договорів, наукових проектів. З 1970 до 1999 р. кількість
видів, яким загрожує повне вимирання, зросла з 92 до 550.
Сьогодні, крім Міжнародної Червоної книги, усі розвинені
країни створюють національні Червоні книги. В Україні першу
Червону книгу випущено в 1980 р., а через два роки ухвалено За-
кон про Червону книгу України, який закріпив її в статусі держав-
ного документа. У 1994 й 1996 рр. Червону книгу України було
перевидано вже у двох томах. Кількість видів, які в нашій країні
опинилися перед загрозою зникнення, стрімко зростає. Наприклад,
якщо в перше видання Червоної книги України було внесено 151
вид вищих рослин і 29 — ссавців, то в друге — уже 467 і 41 від-
повідно.
Подібно до Червоної книги, сьогодні складаються списки рід-
кісних екосистем і тих, що зникають, а отже, потребують особли-
вої охорони. Такі списки називають Зеленою книгою. Не викликає
сумніву, що Зелена книга найближчим часом набуде статусу дер-
жавного документа, як і Червона книга.
